Юридична консультація щодо способів забезпечення зобов'язань

До основних способів забезпечення виконання зобов'язань відносяться неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава і утримання. При цьому сторони не обмежені даним переліком і на свій розсуд можуть в договорі передбачити інший спосіб забезпечення виконання зобов'язань, наприклад, страхування відповідальності боржника або внесення спірної суми на депозит третьої особи. Сторони також не обмежені в можливості застосувати способи забезпечення сукупно, наприклад, передбачивши в договорі неустойку і заставу. Всі зазначені способи мають єдині спільні цілі: захист майнових прав кредитора, попередження негативних наслідків у разі невиконання боржником своїх договірних зобов'язань та спонукання боржника до їх належного виконання.

Загалом на сьогоднішній день судовими органами сформована правова позиція щодо застосування глави 49 ЦК України, одним з таких документів є лист ВСУ від 01.06.2012 р., але окремої уваги заслуговують останні тенденції в судовій практиці щодо інституту поруки.

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України було винесено постанову від 16.10.2013 р., якою задоволено заяву поручителя, та відмовлено банку у стягненні з нього грошових коштів.

Вимога банку полягала у стягненні заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя, яке було задоволено Третейським судом при Асоціації українських банків. Доводи поручителя ґрунтувалися на ч. 4 ст. 559 ГК України, згідно з якою порука припиняється після закінчення строку, встановленого договором поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Справа пройшла всі інстанції, і ВСУ, який переглядає його у зв'язку з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права і винесенням різних за змістом судових рішень у подібних ситуаціях, відправив справу на новий розгляд до касаційної інстанції.

Важливим аспектом даної постанови ВСУ є те, що в договорі поруки, укладеного між сторонами, не встановлений термін, після якого порука припиняється. При цьому в кредитному договорі строк виконання зобов'язання чітко визначений. Банк пред'явив свої вимоги поручителю через два роки з моменту закінчення даного терміну, тоді як повинен був зробити це протягом встановлених ч.4 ст. 559 ГК України шести місяців.

Слід також звернути увагу, що дана норма може бути також застосована після закінчення строку для кожного (щомісячного) платежу, як строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Таким чином, кредитор не має права пред'явити вимогу поручителю через шість місяців з моменту закінчення терміну платежу, визначеного графіком погашення заборгованості. Дана позиція міститься у визначеннях ВССУ від 07.11.2012 р. та від 12.09.2011 р.

Крім того, Вищий Спеціалізований Суд України у своєму рішенні від 23.10.2013 р. роз'яснив, що навіть умова договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчить про те, що договором встановлено термін припинення поручительства. І в цьому випадку також підлягає застосуванню норма ч. 4 ст. 559 ГК України.

Шестимісячний термін, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, не є строком позовної давності, тобто суд зобов'язаний застосувати дану норму не за заявою сторін, а за власною ініціативою.

Більше того, судова практика відносить дані терміни до припиняючих, які не можуть бути відновлені, припинені або перервані. Таким чином, виходячи з такої судової практики, створюється передумова того, що будь-яку вимога, будь то претензія, заява або позов, пред'явлена після закінчення шестимісячного строку, не може підлягати задоволенню у зв'язку з припиненням поруки, тобто відсутністю матеріального права.

Дані прецеденти мають важливе значення насамперед для суперечок у кредитних відносинах між банками, позичальниками та їх поручителями. Використання наведеної правової позиції в суді надає можливість поручителям припиняти забезпечення кредитних зобов'язань, що зокрема може спричинити ухилення боржника від виконання зобов'язань за кредитним договором.

Слід також зазначити, що на цій же підставі поручитель має право вимагати повернення виконаного ним зобов'язання, яке юридично вважається припиненим і безпідставно отриманим кредитором.

Банкам та іншим фінансовим установам, в свою чергу, потрібно уважно визначати терміни припинення поручительства, бажано, вказуючи при цьому конкретні дати припинення. Також виникає необхідність моніторингу строків пред'явлення вимог до поручителя з урахуванням даних прецедентів і своєчасно, у шестимісячний термін, пред'являти вимоги до поручителя.

Смотрите также: